25 вересня в четвер о 12.00 Мітинг на захист України

Ми так всі думаємо, ніколи нікуди не підемо, бо не віримо, бо думаємо як ти! ТИ не виняток, але тепер ми у вилекому ге через такі думки, тому у нас не має України, а я МАлоросія з рускою попсою, рускімі радіо, рускім телебаченням. Тому що ми всі думаємо так як ти. А треба вийти і скзати, що ми проти, а не думати так як ти!!!

Коли 4 вересня 1965 року, під час прем’єрного показу "Тіні забутих предків" пролунав заклик (якщо не помиляюсь, його кинув в зал Вячеслав Чорновіл) "Хто проти тиранії - ВСТАНЬТЕ!!!", мало хто підвівся. Ті, хто лишився сидіти, певно, сидять і досі, якщо живі - у в’язницях, на які перетворились їхні душі. Поговоримо про тих, хто підвівся. Як вважаєте, чи усвідомлювали вони, що ця їх демонстрація нічого не змінить? Що для величезного концтабору, у футболках імені якого я бачу нині багато молодих киян - СРСР - цей акт громадянської непокори був не те що писком комахи, а... я навіть не знаю, якимось ультразвуком, що його не годне впіймати людське вухо? Без сумніву, усвідомлювали. І все ж підвелися. Чому? Бо інакше просто не могли. Бо їхня совість, їхнє сумління не дало їм змиритися з улюбленою приказкою малоросів “моя хата – з краю”, не дозволило зробити її своїм девізом, своїм життєвим гаслом. У них було інше гасло – “Воля понад усе!” Вони прагнули свободи, волі, не тільки для себе, а й для тих, хто зараз говорить “Всі наші протести нічого не змінять”, і зробили все, що від них залежало, аби її досягти. Вони ризикували і - пожертвували власною волею (в межах колючого дроту, зате відносно ситою і теплою), здоров’ям і власним життям не для того, щоби ми зараз відступились! Була та свята жертва даремною? Марною? Ні! НІ! І ще раз – НІ! Чин не буває марним. Ми ж їхні нащадки, невже ми отак просто опустимо руки і будемо молитися, час від часу розтуляючи заплющені від жаху очі, щоби побачити, що не лишилось на Україні нічого українського, потім заплющувати їх і молитися далі. Я думаю, що дія – то життя!
Тепер трохи особистостей. Женечко, ти ж все одно ходиш на всі ті пікети, про які писала. Не віриш у їхню дієвість, але завжди приймаєш в них участь – чому? Думаю, з тих же причин, про які я згадувала вище. Бо так наказує совість. Бо тоді ти відчуваєш, що зробила все, від тебе залежне, а головне – висловила своє ставлення. Його не почули? Не хвилюйся – кому треба, той чує. А мовчати – ще гірше. Мовчання – знак згоди. Бездіяльність – та ж сама зрада. Нас душать, а ми всміхаємося. Нам плюють в лице отими роками росії в Україні, 350-річчям переяславської зради, ювілеєм ката-Щербіцкого – ми обтираємося, і шепочемо: “Ще, якщо ваша ласка!”. По великому рахунку, не має значення, скільки чоловік вийде на мітинг (звісно, чим більше, тим краще ) – десять чи сто, важить лише те, що владна банда повинна знати (і знатиме) – є Незгодні! Вони нікуди не ділися. Їх не приспали обіцянки-цяцянки Кучми про те, як він (ха-ха! )опікується національними інтересами України, мову якої він так і не спромігся вивчити – а навіщо? Їх не залякали загрози, у них не опустились руки від постійних “наїздів”, від того, що їм не дають працювати! Не дають працювати – Незгодні будуть боротися! А результат... він залежить від багатьох чинників. Львів – все ж таки не Київ. Коли ж мені кажуть “Навіщо протестувати?”, я згадую перші виступи опозиції та народу у зв’язку із загибеллю Георгія Гонгадзе. Не довели, на жаль, тоді справу до кінця – і ось ми в глибокому ЄЕП. Що далі?
І на завершення – вірш для сина, Надії Світличної, це був вишитий лист, вона вишила ці слова і переправила листа з в’язниці. Прочитавши його перший раз, я плакала.

Син прислав мені малюнок перший –
У клітинку аркуш, а на нім
Слон, машина, дядя Ваня, вершник,
А в куточку – сонце над усім.

Ті клітини стискують машину,
Слон на волю рветься й поготів,
Дядя Йван в думках на волю лине,
Передчасно в клітці посивів.

Дитяча думка б’ється в грати,
Мов безсиле пташеня крильми,
Нащо тобі, сину, змалку знати
Те, чого в житті зазнали ми.

Сину, в клітках не малюй, не треба,
Чистий простір хай не знає меж,
Світ широкий і високе небо
В клітку все одно не заженеш!

Не міг залишити Твого запитання голосом волаючого в пустелі.
ПРИЙДЕМО! Правда, Львів'яни? Всі разом, як у 1989-му!
ПРИ-ЙДЕ-МО!!!
Тільки не забудьте парасольки і тепліше вдягніться

Я, звісно, не Гадяч , але переконана, що потрібен - ПРОУКРАЇНСЬКИЙ! Інакше на Україні ніц з місця не зрушить, хіба тіко назад, в багно сповзатимемо...

Львів’яни, ви - МОЛОДЦІ!!! Я щаслива, що в Україні є дійсно українці!!! Я бачила демонстрацію в новинах - вражає! (А ще бачила "Дзигу", Маркіяна і Одарку )

Так, ну тебе трохи видно було, біля "Дзиги", коли ти вийшла до того столику у дворі, десь дві секунди, просто я ж тебе де хочеш впізнаю А про "кучманоїдів" - це знахідка в українському словотворенні!!!

Так воно і вийшло

А про затриманих студентів - жах!!! Як в старі, проклятої пам’яті, часи. Ще й податкова міліція - та що ж за холєра, яке вона право має затримувати фізичних осіб?!! Здається, по закону, вона може втручатися, як звичайна міліція, тільки якщо є загроза життю чи майну громадян, тобто, коли скоєно особливо тяжкий злочин! ПО ЗАКОНУ...