Форум Рідного Міста

Справжнє українське мистецтво

кецо - 23-7-2003 у 09:48

Хто може знає де в Україні (не тільки у Львові ) можна придбати картини на "українську тематику", щось споріднене з нашим фольклором, історією...

fish - 23-7-2003 у 11:23

Андріївський узвіз, Київ.
А картини на "українську тематику", це, по-твоєму і є справжнє українське мистецтво?

Odarka - 23-7-2003 у 13:43

Хороше запитання, цікаво, що він відповість?

кецо - 23-7-2003 у 14:38

Це мало бути в лапках і розуміти його потрібно як таке яке притаманне тільки Україні.
Крім Андріївського узвозу мене більше цікавлять галареї.

fish - 23-7-2003 у 15:27

у Києві вони практично всі там.
У Запоріжжі вулична туса подібна до тої зараз на площі Фестивальній, але особливо цікавої аутентики там не знайдеш.
У Полтаві по вулиці Жовтневій є галерейка цікавенька, це біля центру міста (круглий майданчик з Орлом) трохи пройти в напрямку Південного вокзалу по правій стороні вулиці.
Згадаю ще - скажу

otarban - 23-7-2003 у 16:06

Матрьошки, які продаються на Вернісажі, суть справжнє українське мистецтво! Я прозрів :)

Наталка - 23-7-2003 у 21:51

А дійсно, хотілося б почути думки дописувачів про те, що вони вкладають у поняття "справжнє українське мистецтво"? Я якось вагаюся у визначенні, зізнаюсь вам чесно. Вважаю лиш, що відсотків 70 того, чим торгують на Андрієвському узвозі - "ширпотрєб", і до того ж не вельми національно забарвлений або, ще гірше, забарвлений "псевдонаціонально". Ну, то ясно - на іноземців розраховано все-таки в більшій мірі, ніж на співвітчизників, треба, щоби колорит у очі бив. Але - слава Богу - є і винятки. :)

fish - 24-7-2003 у 07:38

для мене справжнє УКРАЇНСЬКЕ мистецтво осьосчки
живопис-графіка
скульптура

Дмитро Тарасов - 24-7-2003 у 15:03

Адреси і ми знаємо ;)
http://art.ridne.net/ukr
Хочеться почути Вашу думку про "справжнє УКРАЇНСЬКЕ мистецтво". Чим з вашої точки зору відрізняється справжнє? Є ознаки?

Odarka - 24-7-2003 у 15:39

Справжня українське митсецтво вмерло на початку девностих, але воно ще живе у хатах тих хто зумів його врятувати від вогню, дощу, вологи - це автентичні строї, коралі, посуд...справжнє українське мистецтво це Шевченко, Труш - ви подивіться на їхні роботи - вони розказують про Україну, про біль - я так пишу, як вчителька 11 класів, але це ж правда

otarban - 24-7-2003 у 16:52

2 Odarka

:) Господи Аллаше... Невже ж нема України без болю? Архетип стражденної неньки - це, звичайно, від нас уже ніколи не відлипне, але хіба немає іншої України? Мені подобається, наприклад, Україна щаслива. І Україна урбаністична, хоч її так мало. Мистецтво у вежі з моржової кістки :)

Наталка - 24-7-2003 у 21:18

"Невже ж нема України без болю? Архетип стражденної неньки - це, звичайно, від нас уже ніколи не відлипне, але хіба немає іншої України?"

Є, мабуть. Як, мабуть, є Росія без шовіністів, Ірландія без зелених пагорбів та океану, Шотландія без своєї історії, Англія без традицій, і т.д., і т.п. І кому би з нас не подобалась Україна щаслива? (Урбаністична мені не до вподоби). Але проблема, на мій погляд, полягає в тому, що в у нас дуже коротка пам’ять. Ми забуваємо те, що забуттю не підлягає, і пам’ятаємо якісь не варті уваги дрібниці. А стражденна ненька - це не архетип, це розіп’ята у століттях на чужих хрестах Україна. Мені перед концертом "Крути. Концерт для янголів" моя шефіня - росіянка - заявила: "Пора уже забути про це!". Ти вдумайся - пора забути!!! А треба було б творити майбутнє, не забуваючи минулого. І тоді була б Україна щаслива.
2 Odarka: А я пишу, як пропагандист :)

fish - 25-7-2003 у 07:48

2Дмитро Тарасов Ознака мого відбору, здається, гранично зрозуміла :)

otarban - 25-7-2003 у 09:11

2 Наталка

Я вже вибачився перед одним войовничим поляком на іншому форумі за те, що я вбивав його на Волині в 1943 році :) Розіп'ята Україна - це минуле. Будувати нову Україну, виходячи з того, що вона є розіп'ята, іншими словами - жертва (!), є щонайменше нерозумно. Ті, хто розпинали Україну, вже давно мертві; їхні спадкоємці якщо можуть нашкодити нам, то хіба словесно. Змусити їх відповідати за те, що робили їхні предки - неможливо. Вимагати якоїсь сатисфакції - нерозумно. Навіщо українській культурі поза жертви?
Як на мене, треба подякувати Богові за те, що ми живі й не до кінця асимільовані, і почати будувати щось нове, а не сидіти на березі й дерти на собі волосся на тему нашого нещасливого минулого. Я не кажу - забувати, я маю на увазі не згадувати про нього на кожному кроці.

fish - 25-7-2003 у 09:39

2 наталка

панночко, то ваше кредо
плакати й хотіти волі.
чи тобі не вшистко єдно?
чи тобі нє всьо равно лі?

кінець цитати

Odarka - 25-7-2003 у 12:57

Гей! хльопці та дівчєта! Ніхто не закликає падати на коліна і дерти собі волосся за минуле, просто йдеться мова про те, що зараз дуже знищине та перекривлене уявлення про українське мистецтво, можливо у вас ні, але у пересічного громадянина так. Памятати своє минуле - в цьому не має нічого поганого, ніхто не каже постійно оглядитися назад і не бачити нічого крім крові , болю...Я впевнена, що Наталка також не дивиться назад інакше б вона не творила, не писала своїх прекрасних творів.
Щодо сучасного українського мистецтва - воно є, але дуже мало, настільки мало, що аж страшно, а найгірше те, що його мало хто розуміє. ( вибачте за багото слів "мало", але таке життя)

dr.Trollin - 25-7-2003 у 14:46

Odarka 25-7-2003 в 12:57
...дерти собі волосся за минуле, просто йдеться мова про те, що зараз дуже знищине та перекривлене уявлення про українське мистецтво...

От зокрема тому і треба _пам`ятати_ минуле (можна і без криків Ой,Вей!), що тоді можна пам`ятати - з ким можна оте от мистецтво розвивати, ідучи до майбутнього попід руки, а до кого і спиною (безпечно) повернутись можна, заглибившись у роздуми над черговою нетлінкою.

Odarka 25-7-2003 в 12:57
українського мистецтва - воно є, але дуже мало, настільки мало, що аж страшно
Но я би не сказав що _мало_. Швидше -- мало _залишається_ (як і науковців, як і інших інтелів). (ті ж Олді...)

Наталка - 25-7-2003 у 20:57

2 fish: Ні, "нє всьо равно лі".

Згодна з Odarka та dr.Trollin - краще і не скажеш. Дерти себе за волосся не треба, Боже збав, але минуле слід пам’ятати, без зойків та стогонів, і робити з нього висновки.
2 otarban: Що до того, що ми згадуємо минуле на кожному кроці, то я, мубуть би хотіла, аби це було так. Але це і близько не так. Вважаєте, що спадкоємці наших ворогів шкодять нам лиш словесно? Дуже короткозорий підхід. Я не думаю, що можна не бачити, що наші "друзі" не розмовляють, а діють. А ми у відповідь з пісними фізіями закликаємо забути, йти далі, простити всіх і покаятись, і на цьому - все. Наша дія скінчилася. "Геть запали в гепу - і гаплик"!
(2 fish: кінець цитати.)

2 otarban: (друга частина Марлезонського балету :D - про забуття) Я не думаю, що ми дійсно пам’ятаємо своє минуле. (Про присутніх тут не йдеться). Спитайте у пересічного школяра, чи знайомі йому назви "Батурин", "Чигирин", що він знає про битву під Конотопом, хто такі Виговський, Могила, Сагайдачний, не кажучи вже про міріади поетів, музикантів, науковців... Будуймо нову Україну? А на якому фундаменті? Так, згодна, хитке підгрунття вічної жертви та страждання - то є зле. А чорне провалля забуття хіба краще?
І ще, прошу пояснити, у яку позу краще поставити українську культуру, бо я говорила не про позу, і взагалі вважаю, що не треба ставити культуру ні в яку позу, бо поза вбиває природність. ;)

fish - 26-7-2003 у 09:50

не гарячкуй, Наталко, ніхто (принаймні я) з тобою не сперечається. Я просто уривок свого віршика в тему навела і не конче його сприймати як контраргумент.

Наталка - 26-7-2003 у 21:27

2 fish: Та я й не гарячкую, а просто висловлюю свою думку у відповідь на висловлену кимсь іншу, ту, яка з моєю в чомусь не співпадає. Здається, саме це і є метою Форуму - обговорення, дискусія, чи не так?

otarban - 27-7-2003 у 11:10

2 Наталка

Я здаюсь і роблю шанобливий хендехох :) Коли на публіцистичні аргументи відповідають натхненними художніми образами, ідеї завжди програють тропам. Певно, мені просто не дано відчути всю глибину цього вічного метастраждання. Що ж, людина є недосконала :) Респект.

Наталка - 28-7-2003 у 00:39

2 otarban: натхненні художні образи, як і публіцистичні аргументи суть одне - висловлені і чимось, нехай навіть емоціями, обгрунтовані думки. :) А я повторюсь в десяте - не закликаю я вічно страждати, і на думці цього не мала. І не матиму :) Я просто хочу, щоби українці пам’ятали і цінували свою історію, культуру, мову... З чим ви, здається, згодні, наскільки я пригадую вашу позицію. :cool:

fish - 28-7-2003 у 08:01

а ще я дуже люблю малюночки В.Єрка. Хіба не мистецтво?

Справжнє? Українське?

Юрій Карашівський - 6-8-2003 у 12:16

Про що ви балакаєте?
Якщо картину написано - вона вже справжня. А її мистецьку цінність визначить: а) глядач; б) мистецтвознавець. І якщо вона дійсно вартісна - її куплять, а вже тоді будуть називати "українським мистецтвом". Та й то не обов'язково. Бо для художника другорядним є національна приналежність. На першому місці йде визнання його іншими.

Як на мене, справжніми і неповторними були роботи душевнохворих людей в експозиції, яку Україною возила одна філантропічна організація в рамках програми переінакшення свідомості "нормальних" людей у ставленні до "ненормальних". (Сприйняття їх було сильно спотворене радянською психіатрією...)
Так от, там були роботи жінки, яка створювала справжні картини в дурці: їй не давали в руки фарб і пензлів, то вона збирала всюди клаптики тканин і з них створювала унікальні речі!!! Це дійсно вражає!!!!!! Нажаль, не пам'ятаю її приізвища. А фільм про цих людей - "Іниє" - взагалі щось неймовірне...

А ще в категорію "справжнє українське мистецтво" я б записав фільм "Футчжоу" та ті картини, які в ньому пишуть герої фільму. Кольорит! :cool:

Олексій Мачехін - 6-8-2003 у 12:30

Якщо те, що продається на узвозі - мистецтво, то вітайте мене - я гігант поезії (всі мої віршики зібрані на забавці).
Знаю лише одну людину там що робить справжні речі - жінка-ювелір. Сама робить своїми руками, все оригінально і цікаво.
Але все інше - то навіть не шорпотреб.
Те саме можу сказати про карпатські ринки - то все для туристів. Хто хоч раз вдягав справжню дідову (бабціну) вишиванку, тримав її в руках, той навіть не подивиться в бік того, що продають там туристам.

З приводу живопису - мене справді вразив якийсь художник що виставлявся в українському домі - чоловік був безрукий, малював культями. Але картини його ніби дихали самі. Подивившись на його "Бузок" не можеш невідчувати травневого запаху Ботанічного саду.
Нещодавно в Києві проходила виставка-продаж прикладного українського мистецтва. Там моя мама була. Якщо вірити тому, що вона розповідала, то я не знаю що доїде до Європи - а саме туди їхала виставка.
Майже все було просто зметено за той тиждень, поки вони були в Києві - скульптури, картини, тощо можна було купити від 100 до 1000 гривень і кожна річ мала свою душу. А в мене не було часу.

Так що мистецтво є, воно живе, проте не на зіпсованих узвозівських картонках.

Наталка - 6-8-2003 у 12:50

Цитата:
Першим відправив користувач Юрій Карашівський
Про що ви балакаєте?

Бо для художника другорядним є національна приналежність. На першому місці йде визнання його іншими.


Та про те і балакаємо :) Про сучасне українське мистецтво і про його індивідуальне сприйняття. А що, не можна? :o

Я би так категорично не стверджувала, що для художника національна приналежність є другорядним. Усвідомлення цієї приналежності є звичайно потужним творчим стимулом. І я зовсім не маю на увазі, що митець за для цього має ходити у вишиванці, малювати білі хатинки край села, слухати і співати тільки народні пісні, і "варитись" у чимось обмеженому світі. Просто переважна більшість великих творців стали великими не в останню чергу тому, що їхня творчість несе виразне національне забарвлення . Так мені здається :rolleyes:
А той фільм, про який ви говорите, я бачила. Дійсно, вражаюче. Твори надзвичайні. :cool: Я навіть чула про такий метод лікування психічних розладів - арт-терапія. На жаль у нас за часів совка іншу терапію застосовували...

Не так категорично

Юрій Карашівський - 6-8-2003 у 14:02

Цитата:
Писала мені НаталкаТа про те і балакаємо :) Про сучасне українське мистецтво і про його індивідуальне сприйняття. А що, не можна? :o


Можна, а хто забороняє? Я ж не запитував, в висловлював здивування.
Цитата:
Просто переважна більшість великих творців стали великими не в останню чергу тому, що їхня творчість несе виразне національне забарвлення . Так мені здається :rolleyes:


Простий приклад - Енді Ворхол. Або Андрій Ворхола. Словак за походженням. А світ його пізнав як американця з Пітсбурга, і лише ми, мешканці Східної Європи розкопали хто він і що він, бо нам то важливо.

Або - хто знає, якої національності був Фреді Меркюрі? От і відповідь на твоє зауваження.
Я не наполягаю, що національний фактор повинен бути відсутній. Я лише роблю висновки з того досвіду спілкування з митцями, який маю сам. А він вказує якраз на те, що кожен художник спочатку скаже Я ХУДОЖНИК, а вже потім додасть - УКРАЇНЕЦЬ. Таке... :yawn:

fish - 7-8-2003 у 12:03

Вибачте, що не в тему... просто на думку спало.
Чомусь кожен з моїх друзів, хто тут побував, починає спілкування з абсолютно незрозумілого конфлікту, власне, сприймається форумцями як агресор. Це тут такий обряд ініціації? ;)

Олексій Мачехін - 7-8-2003 у 12:07

Що, і я так починав? Тре передивитися старі месаги.

Юрій Карашівський - 7-8-2003 у 14:31

Цитата:
Першим відправив користувач fish
Вибачте, що не в тему... просто на думку спало.
Чомусь кожен з моїх друзів, хто тут побував, починає спілкування з абсолютно незрозумілого конфлікту, власне, сприймається форумцями як агресор. Це тут такий обряд ініціації? ;)


Майже. Це залежить від того, з якою метою людина встрягає в тему і які позиції відстоює. Є такі, що просто "погоджуються" або розповідають щось "спільнокореневе" вже сказаному.
Але якщо раптом її думки не співпадають з більшістю, обов'язково вистрибує "сторож", що починає нападати на неї. При цьому він робить свої випади не лише в одній темі, а всюди, де з'являється його "підопічний". :P

Наталка - 7-8-2003 у 14:57

Цитата:
Першим відправив користувач Юрій Карашівський

Простий приклад - Енді Ворхол. Або Андрій Ворхола. Словак за походженням. А світ його пізнав як американця з Пітсбурга, і лише ми, мешканці Східної Європи розкопали хто він і що він, бо нам то важливо.

Або - хто знає, якої національності був Фреді Меркюрі? От і відповідь на твоє зауваження.
Я не наполягаю, що національний фактор повинен бути відсутній. Я лише роблю висновки з того досвіду спілкування з митцями, який маю сам. А він вказує якраз на те, що кожен художник спочатку скаже Я ХУДОЖНИК, а вже потім додасть - УКРАЇНЕЦЬ. Таке... :yawn:


Я чомусь майже впевнена була, що без Енді Воргола не освятиться, але, вибачайте, до числа великих митців особисто я його не зараховую. І я нібито не стверджувала, що треба говорити "я - українець", а про мистецтво не згадувати взагалі. Все, що я хочу сказати - що мистецтво, свідомо позбавлене національних рис - штучно збіднене, і це йому не на користь. Найкращі твори виходять в результаті компіляції багатьох національних культур + світобачення та яскрава індивідуальність митця. А ваше здивування - ви, прошу, вибачте мене, але в кількох ваших повідомленнях і багатьох виразах мені ввижається якась, може, підсвідома, агресія і необгрунтована категоричність. Не зрозумійте це зауваження як спробу обмежити ваше право на захист власної думки, але попробуйте визнавати за співрозмовником таке ж право, а не дивуватися: "Тю, та це і так ясно! А це мені давно відомо! А це мені не цікаво! А це - фанати! Про що тут говорити!" І т.д, і т.п. :)

Що важить національність?

Юрій Карашівський - 9-8-2003 у 12:15

Цитата:
Bід Наталки

Я чомусь майже впевнена була, що без Енді Воргола не освятиться, але, вибачайте, до числа великих митців особисто я його не зараховую.


А дарма. Фундамент поп-арту викладений його роботами. Основа панку вроджена з його майстерні. А це, щонайменше, 2 товстезних пласти культури + 2 пласти неокультури + безліч нашарувань і відгалужень від того.

Як там в Плачів: "Конвульсивний і побожний фольк
І чілка біла окуляри Енді"... Але це справа смаку, як кажуть. Вважати когось митцем...
Цитата:
Bід Наталки ...мистецтво, свідомо позбавлене національних рис - штучно збіднене, і це йому не на користь.


Я не зрозумів: "штучно збіднене" - це як??? Чи малось на увазі штучне і збіднене?
Не обов'язково. Таким воно може бути для тих, хто має любов до всього національно-забарвленого. Але й такі люди визнають шедеври, що не містять жодних ознак нац.належнсті художника. Потрібно наводити приклади?..
Цитата:
Bід НаталкиНайкращі твори виходять в результаті компіляції багатьох національних культур + світобачення та яскрава індивідуальність митця.


Це лише частина істини. Найкращі твори виходять, коли в них вкладено душу і ще трошки того, що ця душа осягає у позасвідомому. Але і це не істина. Бо я не дитина ;)
Цитата:
Bід Наталки ... може, підсвідома, агресія і необгрунтована категоричність...


Може. А може й ні. :baddevil:
Але обговорення моєї особистості тут - офтопік. Тому ще раз прошу - тримайте дистанцію, не переходьте на особистості, намагайтеся шукати обгрунтування тих чи інших контраргументів не в моїх комплексах чи агресіях, а у власних знаннях і вміннях переконати ближнього. Пояснити йому. Ото й усе.

А от що важить "національне" в культурі і засоби його вираження - це цікава тема. Бо наявність вишиванок, вишневих садків, шароварів і оселедців, гуцульських постолів та коників з сиру вже мало кого приваблює. Потрібні нові форми передачі національного.

Наталка - 9-8-2003 у 21:11

2 Юрій Карашівський: Та тримаю я дистанцію, тримаю. Скоро взагалі буду бачити повідомлення від вас і хутко тікати з теми. :lol: Не я, прошу пана, починала переходити на особистості, але я, принаймні, це закінчую - для себе.

Вміння переконати ближнього свого - це якраз зовсім не те, що я ставлю собі на меті. Мені більш цікаво висловити своє бачення якогось питання і почути, що ближній мій думає з цього приводу. Пояснювати? Маю надію, мені стало знання, щоби усвідомити - тут зібралися люди, яким не треба пояснювати, скільки буде два плюс два. Вони це й так давно знають. А я не викладач. :)
Так, вважати когось великим митцем чи ні - то справа смаку і того, що кожен вкладає для себе у поняття "великий". (Інколи важко визначитись і з тим, що вкладати в поняття “митець”). Що ж до коників з сиру і вишиванок, то в мене скоро руки відпадуть писати, що я зовсім не це мала на увазі. Потрібні нові форми передачі національного? Цікава думка, дійсно. І цікава ідея вийшла б для обговорення... Які саме форми? У чому їхнє новаторство? Це ж насправді дуже цікаво. Пане Юрію, прошу, не пропадайте (з цієї теми і взагалі), я хочу почути від вас щось з приводу отих нових форм.

P.S. А що до штучно-збіднене - я саме те й мала на увазі, що сказала. Не штучне і збіднене, а саме свідомо вихолощене. Не буду повторюватись, бо втомилась - все, що я з цього приводу думаю, неодноразово мною ж і озвучене. Терла-перетерла, коротше кажучи... одне і теж... :(

До прикладу

Юрій Карашівський - 11-8-2003 у 16:25

Так щоб зразу щось тут вартісне викласти - це складно. Як правило, такі речі виношуються на рівні ідей довго й нудно.

Але буквально вчора побачив програму з Андрієм Жолдаком: були фрагменти з його спектаклів. Оце дійсно варто записати в цей розділ великим тегом :o

Щодо реальних кроків у відображенні українського мистецтва - переінакшення накопиченого досвіду, адаптації його під сучасне життя, світосприйняття... Тому, власне, я й подав цю тему.

А, згадав. Ідея. Безкоштовна. Але наважитись на її втілення зможе не кожен. Я сам її зможу зреалізувати тільки коли зі мною станеться от що:

поріжу (ВИПАДКОВО!!! - я не мазохіст :sing: ) палець. вказівний. але не просто розрізати шкіру, а так щоб повністю зрізати подушечку. далі беремо фотоапарат з хорошим збільшенням і зблизька це каліцтво знимкуємо. наступний порядок дій абсолютно безболісний: фотошоп, збільшене зображення зрізу копченої ковбаси поєднується з моїм пальцем.

Не знаю. З етносом це аж ніяк не в'яжеться, але я взяв те, що було під рукою.

Олексій Мачехін - 11-8-2003 у 16:36

Мабуть то швидше можна зробити знімкуючи забивання курки - все одно її забивають, а тут ще й до мистецтва прислужиться.
Зріз курячої шиї краще маштабується із діаметром палки ковбаси і, отже, виглядатиме краще (жах який).

Користувач Олесь - 11-8-2003 у 17:01

Цитата:
Першим відправив користувач Юрій Карашівський
Або - хто знає, якої національності був Фреді Меркюрі?

Я чомусь знаю, що Фредді Меркюрі народився на Занзібарі (Танзанія), але хто він був з етнічного походження не знаю. Там мешкають вихідці з Індії, Африки, Близького Сходу. Цей конгломерат і дає неповторного колориту самому Занзібару, і напевно, творчості Фредді Меркюріго.

Юрій Карашівський - 12-8-2003 у 15:11

Місценародження Меркюрі не вказує на його національність. Підкажу - він був арабом...

З куркою не те. Важливим моментом є не моделювання картинки в фотошопі, а саме людський палець із зрізом ковбаси. А мертву курку показати - це не мистецтво, а швидше прикол.

Олексій Мачехін - 12-8-2003 у 15:16

Я сплутав що на що накладати - думав на зріз ковбаси краплю крові.
Навпаки ж можна і без зрізів на пальці - просто тре буде уважніше віднестися до межі зрізу.

fish - 13-8-2003 у 07:32

то можна зробити і не знущаючись над власними пальцями. Але чи то є мистецтво?

fish - 13-8-2003 у 07:36

...справжнє... українське...

Юрій Карашівський - 13-8-2003 у 16:06

Цитата:
fish замислилась
то можна зробити і не знущаючись над власними пальцями. Але чи то є мистецтво?


навіть так? тоді вже треба визначитись (принаймі тут) - що можна вважати мистецтвом взагалі... але то марна справа, яволь?

думаю спростити: "справжнє українське мистецтво" - мистецтво, що вражає і зроблене українцем не за паспортом, а за переконаннями.

годиться?

Наталка - 13-8-2003 у 20:41

Цитата:
Першим відправив користувач Юрій Карашівський
думаю спростити: "справжнє українське мистецтво" - мистецтво, що вражає і зроблене українцем не за паспортом, а за переконаннями. годиться?


Суперове визначення. Ліпше і не скажеш. :)

Elisa - 23-10-2003 у 11:41

Оце читаю вас уже з місяць і ніяк не можу второпати: чи ви шось дійсно хочете змінити в нашому житті (українському) чи то вам лестять усякі розмови про "стражденну, нещасну, згвалтовану, обідрану...." Україну-неньку. Аж гидко трохи.
Мистецтво - страшна штука, кажу як художниця. Одні люди малюють, щоб дихало, інші - витворюють щось нове в мистецтві, і воно може і дихати і не дихати. Про таке (як і про важливість, умовну "правильність" і потрібність може судити лише фахівець. А от щоби всіх "за душу брало" - такого бути не може. Особисто я не являюсь шанувальником творів Шевченка (того, що Т.Г) ні поетичних ні мальованих. Маю на то право. А всім (майже всім)( подобається. Ну і хай. МИСТЕЦТВО НІКОЛИ НЕ БУЛО І НЕ БУДЕ "ДЛЯ НАРОДУ",

Наталка - 23-10-2003 у 13:25

Не дуже розумію, чого має бути гидко читати якусь дискусію, де люди висловлюють свої думки. Як звучить: "Така гидота - відірватись не можу! Місяць читаю!", га? :) Тепер ще питання - якщо я не фахівець в мистецтві, то маю прикритись ганчірочкою і не відсвічувати? Нічого не слухати, не читати, не писати, бо все одно не зрозумію? Я - не фахівець, освіта у мене книгознавча, мене ніхто не вчив писати вірші, я не знаю, злі вони чи добрі, та писатиму їх, навіть якщо комісія фахівців з ЛітІнституту скаже мені, що то - лайно. А ви повторюєте одного нашого дописувача: "Так! Нічого тут про це говорити! Я сказав!". Вибачте - не подобається, не читайте. Ви так само, як і всі, маєте право висловлювати свою думку при умові, що вона не ображає інших дописувачів.
Що означає категоричне "МИСТЕЦТВО НІКОЛИ НЕ БУЛО І НЕ БУДЕ "ДЛЯ НАРОДУ"? Нарід - це я. І мої друзі. І ще багато-багато людей... Для кого митець створює щось? Для себе і купки своєїх колєг? Буває, Elisо, по-різному: бере за душу всіх справжнє мистецтво, воно ж бере за душу далеко не всіх, воно ж не бере за душу нікого, окрім творців, і не мистецтво - так само. Що до Шевченка (Т.Г.) то мені просто цікаво, хто ще не висловився, як це не круто, щоби відчути власну крутизну. Мені у Шевченка дуже подобаються деякі його гравюри і вірші (теж не всі, далеко не всі, але таки значне їх число). Тут вже називали Шевченка коломийково-примітивним, і нарід наш теж коломийково-примітивний, але коли одна бабуся з глухого села плакала над моїм романом (розумію, нескромно з мого боку, але такий приклад спадає на думку), ця, з дозволу сказати, "рецензія" мені особисто дорожча за думку тисячі "фахівців", які назвуть той роман якимись мудрими принизливими словами.
І ще одне. Ми не просто хочемо щось змінити в нашому житті - ми це робимо. Ми міняємо. Кожен, як може, чим може, але змінює щось в своєму і українському житті на краще. І це куди крутіше, аніж просто прийти і заявити: "Ви - скиглії, а я - крута!". Наскільки мені відомо, ви теж не сидите, склавши руки - я думала, що ви зрозумієте... :rolleyes:

fish - 23-10-2003 у 14:12

це знов уже знайома тема, тільки ми її обговорювали стосовно віршів (писати для себе, чи для слухача) а тепер - для візуального мистецтва.
Справді, я гадаю, митець - не вчителька, щоб пояснювати світ. Він диктує своє бачення і наш вибір - приймати то, чи нє.

Наталка - 23-10-2003 у 14:14

Саме так, а ще, я сказала б, що він не лише диктує, а ще й ділиться з нами своїм баченням. :) А ми вибираємо... :)

Нормалайзер - 23-10-2003 у 15:17

Коли ще вчився в універі, двоє моїх однокласників були завзятими поціновувачами українських (і не тільки) старожитностей: від кахляних п"єців до ікон на шклі, старих книг, ліжників, і т.д. Вони й зараз, здійснивши відповідний чейндж автентика - мані-мані, ними є: один - в Чехії, другий - в Німеччині...

Наталка - 23-10-2003 у 15:29

Цитата:
Першим відправив користувач Нормалайзер
Коли ще вчився в універі, двоє моїх однокласників були завзятими поціновувачами українських (і не тільки) старожитностей: від кахляних п"єців до ікон на шклі, старих книг, ліжників, і т.д. Вони й зараз, здійснивши відповідний чейндж автентика - мані-мані, ними є: один - в Чехії, другий - в Німеччині...


Я за них рада, тільки ми не зовсім про це говорили... Дискусія йшла навколо того, наскільки можлива об’єктивність та "правильність" в оцінці витворів мистецтва. По-моєму... :rolleyes:

fish - 23-10-2003 у 15:56

стоп, п"єц - то хіба не грубка? я чогось думала так...

Nazar - 23-10-2003 у 16:08

Нє, Таню, п"ц то п"єц.
От такі, як в мене стоять в хаті.

Odarka - 23-10-2003 у 16:13

А в тебе п'єц, то витвір мистецтва? От у моєї мами дуже гарні п'єци :)))

fish - 23-10-2003 у 16:17

та ви мене дурите! п"єц - то пічка!

Nazar - 23-10-2003 у 16:20

Не все так просто.
П"єц - то пічка у Львові:D
А грувка - то мацьопка пічечка, а п"єц - то великий.

fish - 23-10-2003 у 16:43

в Ірпені одна дівчина зі Львова читала чудовий віршик про жабку, яка казала, що хоче маленький коцик і маленький п"єцик, бо сиділа на болітці, накрившись сухим листочком і дуже мерзла. Дитячий віршик, надзвичайно гарний...

Bullet - 22-12-2003 у 08:42

може й запізно тут шось дописувати (зважаючи на дату останньої репліки) та все одно скажу: як стала працювати в школі народної майстерності, в моїй голові все край змішалось і тепер вже я не певна , шо сама розумію, що то є за звір такий - українське мистецтво. Може хто почснив би?

tysovska - 22-11-2005 у 13:15

Цитата:
У Запоріжжі на острові Хортиця археологи виявили культову споруду стародавніх жителів острова, виложену з каміння у формі кілець.

Кам'яні кладки були виявлені неподалік від місця будівництва історико-етнографічного комплексу "Запорізька Січ". Робота, яку виконували жителі острову тисячі років тому, була важкою та кропіткою. Камені певної форми люди шукали на березі Дніпра, а потім переносили їх на гору, де складали у формі кола.

Максим Остапенко, заступник генерального директора, національного заповідника "Хортиця": "Щонайменше сім кам'яних кілець, які мають різну форму, різний розмір і різну систему кладки. Найдавніші з цих кам'яних кілець, за попередньою інформацією, датуються мідно-кам'яним віком, і їх давнина сягає більше 5 тисяч років".

Сьогодні практично неможливо встановити, представники яких народів і навіщо виклали ці кам'яні кола. Швидше за все, стверджують вчені, споруду використовували в культових і ритуальних церемоніях.

Після ретельного вивчення кам'яних кілець над ними зведуть купол. Планується, що це місце стане одним з туристичних об'єктів заповідника.

Джерело - Майдан

tysovska - 1-2-2006 у 17:50

Цитата:
Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників
Ми надзвичайно різні, але становимо єдине ціле. Так можна зрозуміти лейтмотив виставки образотворчого мистецтва “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”. Її було відкрито 20 січня в Будинку художника на розі Львівської площі та вулиці Січових Стрільців, в історичному центрі Києва.

Читайте статтю про виставку У пошуках пракоренів і долучайтеся до мистецтва :)