Форум Рідного Міста

Роздуми про Життя!

SmArt - 2-12-2003 у 18:59

Поки людина не вирішить основної своєї мети, будь що інше це просто дрібниці! Працювати? Для чого? Щоб було що їсти і що одягти?

Одружитись? Для чого? Щоб були діти? Але навіщо ці діти?

Ага! працювати, щоб прокормити дітей! А для чого діти? Щоб було що залишити від себе? А чому ти їх будеш вчити? Що ти можеш їм дати?

Де твоя мета? Яка твоя мрія?

Навіщо вчитись? Навіщо працювати? Якщо немає мети всього життя, в чому тоді сенс всіх наших зусиль?

Питання, яке ми задаємо собі постійно: В чому сенс Життя? Для чого Я живу?
Давайте разом спробуємо відповісти на це питання. Ми живемо в той час, коли ніхто не навчить як і що робити, а тим більше тому, як треба жити. Батьки говорять одне, викладачі — інше. Кого слухати? Де істина?
Я Вам допоможу. Разом ми знайдемо відповідь!

Заходьте на мою домашню сторінку. Чекаю в гості!

Чарівник з міста Гамельн - 2-12-2003 у 19:27

> Я Вам допоможу. Разом ми знайдемо відповідь!

Паоло Коельйо, блін...

SmArt - 2-12-2003 у 19:32

Тут є і його вплив... :)

SmArt - 2-12-2003 у 19:36

А ось ще вірш написаний мною в дев'ятому класі ліцею:

Мамо! Для чого я народжений?
Для того щоб жити, існувати?
Як квітка я був народжений,
Тепер я не повинен зів’яти...

А то, щоб жити, треба щось уміти,
Щоб заробить собі щось на життя,
Щоб було що і їсти, і зміг я порадіти,
За те, що є і одяг і взуття.

Для всього цього треба вчитись
У вузах, університетах, академій.
І зможу я таки чомусь навчитись,
Якщо заплатить гроші тато мій.

Як жаль! Дитинство промайнуло,
І юність впала з неба мов комета.
Найкраща мить – усе минуло!
Й хвилини мчать, як із кулемета.

Для чого треба жити, Боже?
Для того щоб знайти, а що?
Свій шлях, дробинку? Може...
Щастя своє? Але навіщо?

Багато є речей на світі:
Усяких принципів і точок зору,
Такі цікаві, вони підшиті
У справу власну і прозору.

А схоже знаю істину святу!
Знайти я мушу те кохання,
Яке одягну я в фату,
В якому не знайду розчарування.

В гармонії повинен бути Я
З природою, з душею, із собою –
Тоді і буде чарівним моє життя,
Без прикрощів, без горя і розбою.

Nazar - 2-12-2003 у 19:39

:mad: - це реакція Чарівника на "вплив".
Шкода...
Та й напевно шкода, що Коельо негативно пройшовся по питанню крові, адже ж напевно було би цікавіше :D

SmArt - 2-12-2003 у 19:41

Питання якої крові? Він не любить Коельо?

Nazar - 2-12-2003 у 20:42

Чому не любить?
Якщо гарно затушкований, та ще й вправно підсолений - то навіть дуже суперово з пивом йде:)

Я, наприклад, люблю. Але ж я не так високо прогнозую....:saint:

Asmera - 2-12-2003 у 20:45

А мені Коельо щось не дуже...Іноді лише підпадає під настрій.А так - все мусолить одну тему -"слідуй за покликом свого серця..." Як на мене - цього однго поклика - замало..

Nazar - 2-12-2003 у 20:52

Суперово!

Ще декілька питань до статистики:
Як Ви відноситесь до язичниства?
Що слухаєте з музики?
особливо цікаво - кого не любите з музики?
Які у вас асоціаії із словом кат та кровопролиття?
Чи не маєте гострого бажання зробити опудала з когось?:D

Здається все...

Олексій Мачехін - 2-12-2003 у 21:01

Ні, ще є стандартні з армійських тестів:
Чи не сняться вам іноді сни про які не хочеться нікому розповідати?

Asmera - 2-12-2003 у 21:04

Це до мене, пане Назаре??
1. До язичництва - з цікавістю Колись досліджувала питання з міфології
2.Enya,не важкий рок, Еніо Моріконе, Поль Моріа , класику, "Пікардійську терцію", "Королівських зайців"...досить, думаю :)
3. Не люблю "Нірвану", важкий рок, погану попсу,реп і ще багато чого
4. Погані -страх, смерть і все в тому ж дусі
5.Ні. Ніколи.Я людина більш, ніж мирна.Хоча інколи люблю посперечатися :)

Nazar - 2-12-2003 у 21:06

Гадаю, що то не в цьому випадку:)

тут більш доречніші були б ті про двоє дверей, одні чорні, інші білі - до яких ввійти?
А далі ряд питань по визначенню поняття банальності розуміння того чи іншого кольору...:)

Олексій Мачехін - 2-12-2003 у 21:07

І кілька логічних рядів з тестів на шизофренію:
жарівка, свічка, сонце, ватра - що зайве?

Nazar - 2-12-2003 у 21:08

Ой, бачу що останнє повідомлення відносилось не до Асмери:D

Гадаю, Вам будуть приємними Ваші відповіді в ході наступної дискусії:D

Дякую, щиро, за активне долучення.:cool:

Asmera - 2-12-2003 у 21:09

Цитата:
Першим відправив користувач Olexiy
Ні, ще є стандартні з армійських тестів:
Чи не сняться вам іноді сни про які не хочеться нікому розповідати?
А тестів-то взагалі багато....Життя не вистачить щоб усі спробувати:) Найкращі - малюнкові.Бо якщо в тестах за питаннями можна багато чого приховати, знаючи "правильні відповіді" та принцип тестів, то малюнкові - можна лише прикрити дещо, але повністю - ніяк. Перевірено ;)

Asmera - 2-12-2003 у 21:12

Цитата:
Першим відправив користувач Nazar
Ой, бачу що останнє повідомлення відносилось не до Асмери:D

Гадаю, Вам будуть приємними Ваші відповіді в ході наступної дискусії:D

Дякую, щиро, за активне долучення.:cool:


Мдя...от і я здивувалася. з чого б це мені такі питання:lol: :P Проте нехай -не буду вже знищувати:)

Сподіваюсь на те
:)

Nazar - 2-12-2003 у 21:28

Ой, направду, даруйте мені за попередні якісь не коректні вислови. В жодному разі я не хотів якось зачепити Вас.
Тому вибачайте, чи то вибачте:)

Гадаю, що вже скоро (можливо завтра) доволі сильна течія заперечень мене оправдає, або навпаки:baddevil:

Ще раз даруйте.

Чарівник з міста Гамельн - 2-12-2003 у 21:56

Дякую, Назаре, за добрі слова на мою адресу!

Якби не ти, ніхто би так і не дізнався, що Чарівник з міста Гамельн - це насправді такий собі чоловік у вбранні ката з Мйолніром на шиї, черепами мертвих півнів на поясі та кліткою, накритою ковдрою, за спиною. Ходить з закривавленим мечем й питає у всіх, де найякісніше опудала роблять.

Asmera - 2-12-2003 у 21:58

Та було б за що вибачатися, пане Назаре! :)
Все добре. Не маючи на меті когось образити, я інодівисловлюю такі судження, що зачіпаюсть усіх разом :rolleyes: Вибачте й Ви, якщомимохіть зачепила :)

Круціфукс. - 2-12-2003 у 22:12

хе-хе.

Пригадується, остання тема подібного "злоякісного" характеру на форумі протрималась 2-3 місяці, досягнувши, здається, восьмої сторінки. Що ж, чекатимемо з нетерпінням нових гостей, нових смертей!

SmArt - 2-12-2003 у 22:38

Багато чого я тут побачив, але жодного повідомлення щодо моєї теми та сайту, який я Вам пропоную, шановні. Будь ласка! Мені дуже важлива Ваша думка.

Круціфукс. - 3-12-2003 у 09:10

Модераторам: може, є зміст перенести це в розділ для "роздумів"?

Рост - 3-12-2003 у 09:43

Флейм живе і перемагає... :)

А сенс власного життя шукається самостійно.
Радити ж щось важко, не знаючи людини, не знаючи, чому цей сенс втрачений. Але до цього, до втрати сенсу, приходить кожен. І тут або ховається від цього в якісь надумані інтереси, або починає розуміти, що сенс - це не те, що ти отримуєш від інших, а те, що ти несеш в життя.
А віднаходиться його у власному серці.

Asmera - 3-12-2003 у 23:00

Шукається той сенс самостійно, але ж близькі люди у цьому допомагають. Навіть просто стоячи за спиною і підтримуючи, коли треба :)

Казка аля-матриця

Kalinowicz - 5-12-2003 у 01:44

Сиділи двоє, десь там в іншому світі, як кажуть на хмарах і мались погратись в забавку, щось подібне до наших компютерних, але в значно вищому світі. Кожен по своїх можливостях, здібностях вибирає рівень складності, свій маршрут проходження. Гра заключалась в тому, що чесноти їхні залишались з ними а память про власний світ повністю блокувалась. Лише граючи в цю гру можна було придбати, але також можливо було і втратити єдиний скарб, що цінувався в їхньому світі – ті самі чесноти. І ось кнопка „старт”. У якомусь куточку нашого світу народилось два немовляти.

Bullet - 1-2-2004 у 07:05

Отакої... Чому завше. коли тобі дійсно потрібна допомога, люди кажуть: "То питання власного життя. Шукай відповіді сам." Я от майже 15 років не знаходжу відповіді. то й кинула думату в ту сторону. А читання подібних статей вводить мене, і так легку до депересивних настроїв, в стан довгих роздумів... Піду я, мабуть.. Бувайте.

Bullet - 1-2-2004 у 07:09

Чого б це турбуватись з питань "для чого", "навіщо"..... Все одно ще нікому не вдалося вибратися з життя живим....

Юрій Марків - 1-2-2004 у 12:36

Як на мене, хороша ціль у житті - досягти успіху. Цього і прагну :-)

Сергій Бєляєв - 1-2-2004 у 13:42

Єдине проблемне питання: "Що вважати успіхом?"

Юрій Марків - 1-2-2004 у 13:51

Я вважаю успіхом вміння досягати будь-яких цілей.

Наталка - 1-2-2004 у 14:49

Будь-яких? Гм... це, безумовно, успіх. То, виходить, ціль у житті - досягати будь-яких цілей? Неорана нива для філософських роздумів :)

Юрій Марків - 1-2-2004 у 15:12

Мабуть я не один такий, в кого наче крила виростають, коли гарно йде особисте, професійне життя ітд. Мені це відчуття дуже подобається :-) Як на мене, кращої цілі (об'єднуючої для всіх інших складових цілей) не потрібно :-)

Наталка - 1-2-2004 у 16:25

Згодна цілком і повністю. Успіх (принамні, мене) заохочує куди більше, ніж поразки. Та це ще, мабуть, залежить від людини... Кажуть, є такі, кого невдачі заоохочують більше, пробуджують впертість - мовляв, а я ще вам всім покажу, я доведу, на що здатний! :) А від успіхів такі люди (з чуток) засинають в пахучих лаврах. (З чуток, тому що я - не така. :) В мене теж від успіху крила виростають. )

Сергій Бєляєв - 1-2-2004 у 18:33

Будь-яких цілей жодна людина, напевно, досягнути не може. Є ж цілі-ідеали, до яких можна прагнути, але ніколи їх не досягти. Проте, на цьому шляху людина може зробити багато чого для себе та оточуючих, здобути авторитет та повагу, покращити свій матеріальний стан, чомусь навчитися тощо. А в особистому житті, часом, все непогано влаштовується і без цілеспрямованих дій.

Отже, успіх не обов'язково є індикатором досягнення цілі. Що ж це тоді?

Asmera - 1-2-2004 у 18:48

Але маленькі перемоги на шляу до ідеалу то теж заохоченя, теж непоганий індикатор.
Особисто для мене поразки - теж непогані заохочення, але якщо ї забагато - то опускаєш руки. А одвічний успі -тр і немжливо,і навіть неприємно. Як можна оцінити успіх, не знаючи що таке поразка?

Станкевічас Сергій - 2-2-2004 у 12:46

Кожна маленька перемога може наближати нас до великої поразки.
Так вип'ємо за Великі перемоги у нашому житті!

Dmy - 2-2-2004 у 17:00

Ну, це вже відверта й неприхована пропаганда американської ... м-м-м ... (не м-м-мрії), о! - парадигми! (люблю завумні слова)

Янкі кажуть: "Не прагни досконалости - прагни успіху!"
Особисто я є антигамериканцем - мені страх, як смакує досконалість.

Хоча до якось боком згаданого вище сенсу життя все це не має жодного стосунку.

Asmera - 2-2-2004 у 18:03

Цитата:
Першим відправив користувач Станкевічас Сергій
Так вип'ємо за Великі перемоги у нашому житті!
ну от....і тут пропаганда алкоголізму:lol:

Bullet - 4-2-2004 у 15:38

Цитата:
Першим відправив користувач Наталка
То, виходить, ціль у житті - досягати будь-яких цілей? Неорана нива для філософських роздумів :)

А ти знаєш іншу ціль життя? Поділись : )

Odarka - 4-2-2004 у 16:25

Ціль життя - це померти і не заваджати іншим своєю присутністю!!!

Volodymyr - 4-2-2004 у 17:34

Цитата:
Першим відправив користувач Odarka
Ціль життя - це померти і не заваджати іншим своєю присутністю!!!


:o ???

Asmera - 4-2-2004 у 18:11

Цитата:
Першим відправив користувач Odarka
Ціль життя - це померти і не заваджати іншим своєю присутністю!!!
Звідки стільки "оптимізму":o:rolleyes:

Odarka - 4-2-2004 у 18:30

Із життя :)

Volodymyr - 4-2-2004 у 18:36

Цитата:
Першим відправив користувач Odarka
Із життя :)


життя і не такі сюрпляси підкидає! вміння встояти на ногах та жити - ось справжня сила людини? чи пані забули що мені колись казали? ;)

Станкевічас Сергій - 4-2-2004 у 18:51

Цитата:
Першим відправив користувач Dmy
Ну, це вже відверта й неприхована пропаганда американської ... м-м-м ... (не м-м-мрії), о! - парадигми!

Особисто я є антигамериканцем - мені страх, як смакує досконалість.



І чим перед донецькими завинили америкашки? Вони ж такі милі:) І цілі в житті у них є.:) І демократію у всьому світі насаджують :):):)

сумна - 4-2-2004 у 19:02

Якщо говорити про ціль життя не глобально (наприклад, ціль життя людини як виду - відтворення собі подібних), а локально, в масштабах себе самої, то чим далі живу, тим менше цю ціль розумію. Особливо після того, коли довелося хоронити близьких людей і спостерігати, як за ними поступово затирається слід. Може, у геніїв ціль життя - залишити по собі щось значне, а от пересічним людям якось важче, особливо якщо вони над цим думають

Наталка - 4-2-2004 у 19:21

Зараз скажу банальність жахливу - однак ніц не можу вдіяти, бо вона дійсно є моєю ціллю. Жити, кохати, народжувати дітей, радіти світанкам і усмішці людини, від якої тобі нічого не треба, яка подобається тобі просто так... Чаруватися музикою, знову закохуватися в неї, і - головне, повторюся - залишити в цьому світі частину себе, свою дитину. Отакий примітивізм. :)
Ховати близьких завжди тяжко, коли їдуть старі люди - як моя бабуся - то боляче, коли йдуть молоді - нестерпно, та що до затирання слідів... Моя бабуся 1910 року народження, померла 2001 року, всі, хто її знав (окрім сім’ї) відійшли ще раніше. Чи стерлися сліди? Я пам’ятаю про неї, за ці скоро 3 роки не було й дня, щоби я не згадала про неї, вона зробила мене такою, якою я є. Я - її слід. :) І мій брат. І моя мама. Це - життя. Воно настільки ж жорстке, жорстоке і складне, наскільки в окремі його моменти ти гостро, до сліз відчуваєш - воно прекрасне.
Вибачте ще раз за банальність. :)

Dmy - 4-2-2004 у 19:24

Цитата:
Першим відправив користувач Asmera
Цитата:
Першим відправив користувач Odarka
Ціль життя - це померти і не заваджати іншим своєю присутністю!!!
Звідки стільки "оптимізму":o:rolleyes:

Це - класика рок-н-ролу.
Якось (88-89 р) на Бі-Бі-Сі Сергію Курьохину поставили пересічне журналістське запитання: "Ваши плани на майбутнє?" Він відповів: "Померти"
Курьохин не був совком. Але вся радянська економіка могла повчитися у нього виконанню планів. Нажаль :(
Власне, це ми збочуємось у релігію. Здається, на ФРМі хтось щось подібне вже відкривав.
ЗІ. Не впевнений, жи Одарка чула про інтерв'ю Курьохіна, але мислить правильно - рокінрольно! :D

Dmy - 4-2-2004 у 19:32

Цитата:
Першим відправив користувач Станкевічас Сергій
І чим перед донецькими завинили америкашки?

Не в'їхав, це питання до Януковича з Ахметовим? :)

Якщо все ж таки до мене, то про такі філософськи категорії як "УСПІХ" чи "СПРАВЕДЛИВІСТЬ" сьодні ще не готовий - тра підготуватися. Мабуть, на днях.

Odarka - 4-2-2004 у 21:29

Я мислю завжди в тому дусі...мій батько помер у віці Ісуса Христа, він завжди так хотів померти у 33 роки...Моя мама казала. що це було його життя-ціль. але можливо. у нього було щось інакше...

Зацитую вам слова з однієї пісні групи "Далі..."

Вона померла від туги
одного зимового ранку
з в ишиваним рушником собі на весілля...

Asmera - 4-2-2004 у 22:02

Хех...а я хочу жити якомога довше і померти молодою. Отак :) Мені подобається життя, які б складнощі і труднощі і неприємності воно мені не підкидало час від часу

Яндрух - 1-4-2004 у 17:59

Із книжки Джузеппе Ріціотті „Життя Ісуса Христа” (у перекладі о. Лева Гайдуківського, 1979 р.), розділ „Народження Ісуса”, глави 245-248.

245. Народившись Ісус в тій печері, Марія „сповила його та поклала в ясла”. Ці слова делікатного євангелиста-лікаря дають розуміти ясно, що пологи відбулись без звиклої присутности інших осіб: мама сама занимається своєю дитиною щойно народженою, сповиває його і кладе в ясла. Навіть Йосифа тут євангелист не називає. Тільки пізніші апокрифи приведуть повитуху, висилаючи по селах Йосифа за нею („Протоєвангеліє Якова”, 19-20). В розповіді Луки немає місця для неї, як вже св. Єронім запримітив: „Не було там повитухи, не було жіночої помочі, вона сама сповила дитя, вона сама була й мама й повитуха” (Проти Гельвідія). Ось чому майбутня мама так пильно шукала за місцем самітним і спокійним.

Так отже Марія – породила свого сина первородного, що його ангел звістив їй, як наслідника на „престол Давида його батька”. Але майбутнє царство новонародженого – дивлячись принаймні на ті перші вияви – передбачувалось дуже відмінне від тодішніх царста, бо цей престолонаслідник мав за палату печеру-стайню, за трон – ясла, за бальдахін – павутиння звисаюче із стелі, за пахощі – сморід, за почот – дві бездомні особи.

Таке царство того престолонаслідника звіщалось вже відтоді з деякими характеристичними якостями справді новими і цілком незнаними сучасним царствам: із трьох осіб, що творили той стаєнний почот, одна символізувала чистоту, друга убогість, а всі три смиренність і невинність. Точно 9 км на північ виблискував позолочений двір Ірода Великого, в якім дівицтво, навіть як слово, було незнане, убогість погорджувана, смиренність і невинність виявлялись в змові на життя свого батька, в убивстві своїх синів, у перелюбстві, в кровозмішанні й содомії. Правдива історична протилежність між двома дворами не полягала в бідноті одної й золоті другої, а в їх моральних характеристиках.


246. В усякому разі новонародженому нащадкові Давида таки належався поклін царського почоту, що не був би дуже інакший в суспільнім становищі від Давида, що раніше був пастухом овець, і від двох слуг, що стояли коло трону-ясел. Крім того, тому що ангел сказав був, що новонароджений буде „сином Всевишнього”, йому належався також поклін почоту Всевишнього: два почоти – найвищий і найнижчий разом в поклоні тому Новонародженому.

Вифлеєм тоді був, і ще навіть до недавніх років тому, на границі степу, тобто тих занедбаних просторів, що можна їх використати тільки на випас худоби. Нечисленних корів наніч заганяли до близьких печер-стаєн, а численні стада овець та кіз залишались постійно під небом із сторожами. День і ніч, літом і зимою ті численні тварини й ті нечисленні люди творили свого роду суспільство, що жило із степу і в степу. Фарисеї та учителі ставились з великим презирством до тих пастухів. По-перше, їх кочовиче життя в степу майже без води робило їх брудними, смердючими, занедбаними й необізнаними з усіма основними законами про миття рук, про чистоту посуду, про вибір харчів і тому вони, більше ніж хто інший, становили той „нарід землі”, що був гідний найбільшої неповаги; по-друге, усіх їх уважали за злодіїв, і радили не купувати в них ні вовни, ні молока, бо це могло бути крадене (Баба камма, Х, 9).

Та й не можна було дуже настоювати, щоб привести їх до сповнювання „традиції”, переконуючи їх мити собі руки й посуд перед їдженням. Були це люди сильні й сміливі і як не боялися розбити палюгою голову вовкові, так не були б вагались розбити її фарисеєві чи книжникові, якщо б прийшов докучати їхній совісті*. І тому тих людей, огидних і сварливих, не допускали до судів і їх свідчення не принимали, наче б це були злодії й винуваті у здирстві (Тосафта, Санедрін, V, 5).
* - Примітка: Рабин Акіба, раніше ніж почів вивчати Тору і став одним з найбільших книжників, був одним з того „народу землі”. Ось як він думає в тім часі: „Коли я належав до „народу землі”, я думав – якби тут був якийсь книжник, я б вкусив його як осел. Його учні сказали йому – Учителю, хочеш сказати „як пес”. Він відповів: Ні, бо осел кусає й ломить кості, а пес кусає й не ломить костей” (Песагім, 49 б).
Акіба помер в 135 р. по Хр., але вже перед ним його учитель Елієзер казав: „Якби ми не були потрібні їм (тим з „народу землі”) задля торгівлі, вони повбивали б нас усіх” (там же).


247. Виключені із судової палати фарисеїв, ці прості пастухи входять у царську палату новонародженого Давидового сина, а запрошують їх небесні почоти Всевишнього.

„Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах». І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла:
«Слава на висотах Богу
й на землі мир людям його вподобання»” (Лк. 2,8 - 14)

Така сцена слідує зараз по описі народження і напевно Лука має намір дати зрозуміти, що між двома подіями проминуло тільки кілька годин. Отже Ісус народився вночі, як вказує нічна з’ява пастухам.


248. Усім людям, що належній „славі Богу” в небесних висотах, звіщається тільки одну ніч: „на землі мир”.

Справді мир тоді був, але це був мир переходовий, мир на кілька років, що рівняються кільком секундам на великім годиннику людства. З тих кількох секунд скористав, щоб народитись між людьми „спаситель”, тобто „Христос” (Месія) Господь і починав звіщати „мир” через своїх небесних слуг. Але його мир був іншого роду, залежав від інших умов. Мир тих кількох років залежав тоді від умов Римської імперії. Це був „римський мир”, забезпечений 25-ма леґіонами, що кілька років пізніше не встоялись коло Тевтобурґа. Новий мир „Христа Господа” залежав від „благовоління” Божого. Ті, що своїми ділами стають гідними того благовоління і на котрих воно приходить (обі ці дії є між собою залежні), цей новий мир. Ці є „миротворцями” й будуть проголошені „блаженними”, бо їм належить ім’я „синів Божих”.

Від дивної появи ангелів та від їх слів пастирі зрозуміли, що народився Месія. Були вони люди неграмотні, такі, що не знали нічого з численних приписів фарисеїв. Але як прості ізраїльтяни, вони знали, що Месія був обіцяний через пророків їхньому народові і може не раз говорили про це під час довгих годин бездільности. А тепер ангел дав їм „знак”: дитя сповите в яслах. Може й вказав напрям, де находилась та печера. Ті пастухи находяться в їхньому оточенні: до печер, коли могли, вони ховались під час злив чи сильного зимна, може не один з них завів був теж у печеру свою жінку на пологи й також положив свою дитину в ясла. Тепер почули від того, що не міг обманути, що також Месія жив їхнім життям, був один з них. Отож пішли до нього „притьмом”, - каже Лука (2,16), з поспіхом спричиненим радісним настроєм. Мабуть з повільністю, обтяженою розгубленням, були б вони рушили до Іродового двора, якби там був народився Месія.

Прийшли до печери. Знайшли Марію, Йосифа й Новонародженого. Милувались видом. Бідні на гроші, але багаті в дусі, не хотіли нічого і повернулись до своїх стад, але відчули глибоку потребу хвалити Бога й дати знати іншим людям тої місцевості, що сталося.





P.S. Прохання не сприймати у „недоброму світлі” – це ж бо „інформація для роздумів”... (Я.)

Kalinowicz - 13-4-2004 у 04:22

Хто пробував збирати картинки з клаптиків картону, та забавка, здається називається „пізле”, чи якось так подібно. Там кожний клаптик з частинкою зображення припасовується, лише там де і потрібно йому бути. Так от то і є ціль життя, знайти своє місце у Божій картині свту
А померти ми завше встигнемо. А цікаве питання, коли людина помирає? Коли знайшла своє місце? А можливо і також тоді коли віддалилась від свого місця на недосяжну відстань. Приміром змели її зі стола на підлогу, потім та частинка картону втрапила до сміття, далі на звалище, а там і вогонь на неї чегає.
Якась страшилка вийшла.:)

Odarka - 13-4-2004 у 13:50

Пузлі:)))

Kalinowicz - 16-4-2004 у 21:46

Точно пузлі - схоже на маленьких пузатих немовлят:), то коли ж приходить час не заважати іншим, бо ж не віриться, що такі події, як народження і смерть є випадковими. Тоді коли божий план нашого існування виконнаний нами, чи тоді коли ми віддалились від нього так, що то для нас стало не реальним. Чи коли?

сумна - 17-4-2004 у 12:30

Якби людина могла достеменно знати Божий план щодо неї, жити було б набагато простіше. А так - звідки я знаю, де моє місце? В чому моє призначення? Отакі роздуми якраз і породжують екзистенційний сум. І тоді розумієш, що найщасливішим був у дитинстві, коли цими питаннями не переймався.

Гелена - 18-4-2004 у 12:43

Жодна будівля
У нашому місті
Не може підперти неба...
Жодна будівля
У нашому місті...
Не може – ну і не треба!
Окрім бізнес-центрів
І всіх монументів
У нас ще церкви і костьоли.
Злетіть намагаються
За небо хапаються
Але не впіймають ніколи.
Чортяка сміється
До неба все пнеться
І хмарочоси будує.
А Бог брови супить
І хмари їжачить
І радше за все сумує.
Янголики плачуть
Дощ-крапельки скачуть
Під кутом до асфальту.
Стрибнімо до хмари!
Останні нездари!
Бруківці залишимо пальта...
Ми мокрі й брудні
Бо ми молоді
Ми можемо небо тримати!
Метелики влітку
Часом напідпитку
Хмаринку у змозі дістати...

Але щоб навчитися
небо тримати!
Спочатку повинні
як слід малювати!
Для цього ми мусимо
вчитись кохати!

Пояснення (голос з-за хмар): Одне одного...
Хлопчиків і дівчаток.

Ми – неботриманти!
Атлантки й атланти.





Я дозволила собі себе ж зацитувати, а тепер додам: ми мусимо жити, щоб тримати небо. І творити (малювати, писати, співати etc). І кохати.
:)

Життя має мету

Катруся - 29-9-2004 у 15:19

Жити варто хоча б для того, що без Тебе світ вже буде інакший. Пауло Коельо тут нідочого!!! Ну не може людина в собі розібратися,так допоможіть, а не підколюйте. Я особисто давно зясувала для чого живу% живу для інших,для того аби їм допомагати, аби вдічути себе потрібною людям навколо і суспільству. Справді для світу ти тільки маленький "Хтось", але для маленького когось ти,можливо,цілий світ!!!! От і мета життя, не можеш зробити свій світ рожевим, то зроби чийсь таким:sing: