Молоді мами, розлучені

Мені теж доволі часто таке доводиться бачити.
Хоч більше не ту сексуальність, як оту якусь, мабуть, ностальгію в їх очах за тим часом, де вона була вільна, де вона могла багато чого собі дозволити і т.д.. А тепер, бачте, вона зв’язана “по руках – по ногах”: дитиною, чоловіком, сімейними путами, одно слово.
Може, через те, що заміжжя/розлучення – то безперечно переломна хвилина в житті тої чи іншої жінки. А, отже, вона починає порівнювати: те, як було колись, із тим, як є тепер.
Деякі, певно, надто довго не можуть себе розмежувати від свого колишнього життя, тому приховано й ведуть якусь свою власну гру.
От одна (молода заміжня) з мого під’їзду раніше взагалі опускала очі додолу – золотко, а не дружина!.. - мабуть, така сором’язлива, що колупала піч, коли сватали!.. (Ні, ні, не подумайте там нічого: я теж не надто видивляюся. Але й як дивлюся, то як на людину.) Вже за деякий час вона стала по-іншому дивитися… Мабуть, справді: щось змінюється в них із часом…
Знов, як йду своєю вулицею, то вже призвичаївся бачити (хоч Сихів – не село, та все ж!) знайомих обличь: от одна така молоденька мама (ше пам’ятаю її взагалі маленькою дівчинкою, а нині їй напевно ще й 16 немає!), бува, з матір’ю і дитиною (чоловіка, видно, не має: десь, певно, „підзалетіла”, або мама „так нарадили”…) спацерують собі тротуаром, поміж торгових яток, перекупок, того тлуму, гамору. В очах малої мами якась радість, на обличчі – блаженна усмішка… Не знаю, за що: за материнство - за те, що має своє кровне дитято… Чи просто життя теперішнього як слід іще не бачила – тому така ейфорія в очах… Бо мама – та дивиться, як треба дивитися…
Іноді бачу її (малу) самою з дитиною (вона мене, звісно, в очі ніколи не бачила) – така сама, як і завжди: зачудована життям!.. Чалапають собі разом з маленьким, щось там показує йому; стануть, бува, посеред хідника й так стоять, а потік люду просто минає маленьку пару – таке враження, що реалії теперішні не зачепили її жодним чином (хоч одягнена доволі по-простацьки, бідненько…).

Ну, а інші заміжні – і молоді, і старші – відверто хтиво позирають на будь-якого „екземпляра протилежної статі”…

Відносно того, що після родів жінка виглядає сексуальнішою, то цілком згоден, бо (с): "Люблю українську природу: горячий борщ, холодну воду і т.д." Так от після родів оте саме "т.д." стає значно "видатнішим"

Не пригадую, на жаль, чиї це рядки, але, дивлячись на своїх подруг, котрі мають діточок, згодна із цими віршами на 100%:

"Наперекор изменчивой молве,
Художники прославили в веках
Не девушку с венком на голове,
А женщину с младенцем на руках.

Девичья красота незавершенна,
В ней нет еще душевной глубины…
Родив дитя, рождается Мадонна,
В ее чертах миры заключены"…

Стосовно ж останнього питання Ігора - ну дуже актуальне. Наразі можу сказати, у кого як. Але ж люблять жінку не за вагу... Чи як?

Моя - після других (себто після мене) поправилася. Але оскільки вона після брата мого схудла до 48 кілограмів, то ті п’ять, що я мамі накинула (зріст у неї 160 см) зайвими аж ніяк не були. Сусідка моя улюблена, мамина подруга, має трьох дівчат, але все життя як тростинка була, досі зі спини за дівчинку вважають. Маю, втім, і таких подружок, що погладшали, і то після першої дитини, і таких, що були повненькими, а потім схудли, так що... Все дуже індивідуально.

Прочитав ваші дописи і зразу згадав улюблений вислів мого хорошого товариша-одногрупника. Він часто казав:

"Ой, як я люблю малих дітей!"

і після невеликої паузи продовжував

"за те, що у них молоді, красиві мами"

тяжко жити взагалі